Книжкове піратство - порушення авторських прав: що з цим робити?

 

Книжкове піратство - порушення авторських прав: що з цим робити? 

За статистикою кожен другий українець споживає піратський контент. Згідно з даними Українського інституту книги, піратство — найперша проблема в Україні для електронних книг: через це країна щорічно втрачає близько $30 млн гривень. 

У світі книжкове піратство найбільш поширене в Сполучених Штатах, В’єтнамі, Японії та рф. Такі дані дослідження компанії МUSO, про що розповів ресурс Читомо у 2023 році. Виникають також новини щодо піратства на італійському книжковому ринку. Італія щорічно втрачає €705 млн та 4900 робочих місць у книжковій сфері. Про це повідомляли в дослідженні компанії Ipsos, що було виконане на замовлення Асоціації італійських видавців (Associazione Italiana Editori).

Отож Україна в топі країн серед піратства, що також позначається на книжковій індустрії та її членах. Зокрема, авторах. Книжкове піратство – це незаконне розповсюдження або копіювання літературних творів без дозволу правовласника. Чому воно незаконне? Бо порушує авторське право.

Авторське право в книжковій сфері

Розберемося спершу саме з цим поняттям. Авторське право дозволяє авторам літературних, мистецьких чи наукових творів отримувати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. Важливо зазначити, що авторські права поділяються на майнові та немайнові. В першому випадку ми говоримо про право, дозвіл та заборону використовувати твір з комерційною вигодою. Такі права можна передавати іншим. Виникають вони, коли твір створено, тривають до смерті автора і ще 70 років після його смерті. Ці 70 років - це такий собі компроміс, угода між творцем, що бажає отримати щось зі свого твору, та суспільством, яке зацікавлене в отриманні інформації.

Немайнові права в більшості країн не передаються. Це права лише для авторів. Вони означають, наприклад, можливість визнання свого авторства або навпаки - публікацію під псевдонімом.

Отож твір - це об’єкт авторського права. Однак лише за кількох умов: 

- коли це результат саме творчої діяльності (технічні інструкції сюди не віднесемо);

- коли він набуває об’єктивної форми вираження (наприклад, ідея під охорону законами не підпадає).

Для того, щоб автору видати книгу у видавництві, він має передати йому свої права на твір. Для цього є багато способів. Наприклад, існує кілька видів ліцензійних договорів на твори:

1. Виключна ліцензія:

• Видавництво отримує єдине право на друк та продаж твору.

• Тільки видавництво може використовувати твір протягом дії договору (навіть автор не може).

• Договір може бути тимчасовим.

2. Невиключна ліцензія:

• Видавництво отримує право, але не ексклюзивне, на друк та продаж твору.

• Автор та інші особи, уповноважені автором, також можуть друкувати та продавати твір.

• Договір, як правило, тимчасовий.

3. Передача всіх авторських прав:

• Видавництво стає повним власником твору на весь строк дії авторських прав.

• Видавництво може вільно розпоряджатися твором: друкувати, продавати, перекладати, адаптувати тощо.

• Автор втрачає більшість прав на твір.

У висновку, коли договір укладено, авторські права повністю чи частково, тимчасово або назавжди, передаються від автора видавництву. Якщо ж автор пішов шляхом самвидаву (публікує, продає книгу без видавництва) - всі права належатимуть йому. В українських видавництвах найпопулярнішою є тенденція передачі видавництву повних прав на певний термін. 

То чому піратство порушує авторські права?

Багато читачів не розуміють, чому вони, наприклад, можуть купити друковану версію книги та поділитися нею з необмеженою кількістю людей, однак не можуть зробити цього ж з електронною версією. Відповідь дуже проста та регулюється законом України про авторське право і суміжні права.

Коли купується фізичний примірник, він у будь-якому разі - один. Якщо, звісно, не друкувати книгу на домашньому принтері, виставляючи на продаж. Завантаження електронного файлу - це тиражування. Тобто виготовлення нових копій. Електронний файл, на відміну від єдиного фізичного примірника, залишається і в того, хто його поширив, і в того, хто цей файл отримав. Тож робити це безплатно, без дозволу правовласника - вже трактується як незаконне поширення інтелектуальної власності. 

Хто та як від цього страждає?

Видана книга це не початковий рукопис, з яким автори йдуть до видавництв. До подачі на публікацію над ним працюють ще альфа та бета-рідери (альфа-рідери бачать твір у процесі написання, бета-рідери у процесі редагування. Вони вичитують текст для його покращення). Після улкдання договору долучаються редактори, коректори, потім верстальники. Обкладинка та ілюстрації готуються художником. Лише після всіх цих людей файл потрапляє до друкарні. У самвидаві процес такий же, просто абсолютно кожен процес керується автором. 

Після такої колективної роботи, коли авторське право порушується, наприклад, через піратство, від цього страждають як видавництва, так і автори. Та навіть самі читачі, а в глибокому аналізі й сама держава.

Книжкова індустрія створює багато робочих місць у сфері редагування, дизайну, маркетингу, друку, роздрібної торгівлі та інших галузях. Вона дає роботу багатьом людям, від авторів і редакторів до друкарів і книгопродавців. Піратство ставить під загрозу ці робочі місця, оскільки зменшує доходи індустрії.  Згадаємо статистику з Італії, вказану на початку.

Держава також отримує податки з продажу книг. Піратство призводить до втрати цих податкових надходжень, що може негативно впливати на фінансування важливих суспільних програм. 

Крім цього, книги є важливою частиною культури. Піратство обмежує доступ людей до книг, що може призвести до занепаду читання та загального культурного рівня. Можна заперечити цю тезу тим, що купівля книг недоступна людям з низькими доходами, а піратські версії навпаки дозволяють читати вільно. І важко посперечатися з тим, що в нинішній економічній ситуації України, багато людей й справді не мають достатніх коштів на купівлю книг. Однак варто пам’ятати, що є багато легальних способів читати безоплатно: починаючи з традиційних бібліотек, закінчуючи дешевшими покупками на книжкових барахолках, розпродажах тощо. А те, що згубно впливає на індустрію, точно не робить їй послугу, забезпечуючи так звану “доступність”.

На додаток до цих пунктів, важливо зазначити, що піратство може мати негативний вплив на самих читачів. Нелегальні копії книг часто бувають низької якості, можуть містити помилки та небезпечні програми. Крім того, піратство позбавляє читачів можливості підтримувати авторів і видавців, які створюють книги, які їм подобаються. 

Як піратство шкодить авторам?

Не менш важливим пунктом за попередні є вплив піратства на самих авторів. Вони - основа книжкової індустрії, і їхня праця має бути справедливо оцінена. Коли люди читають книги безплатно, вони не визнають цінність роботи автора. Фактично менша з проблем - знецінення творчості.

Однак важливо розуміти, що автори отримують роялті від продажу своїх книг. Коли люди завантажують або читають піратські книги, вони не купують легальні копії, що призводить до зменшення доходу авторів. 

Загалом прибуток авторів формується з тиражів та продажів. Він складається з гонорару та вже названих роялті - відсотку від проданих примірників опублікованої книги. 

В Україні чіткої статистики того, скільки видавництва платять авторам, немає. Макс Кідрук у виданні Суспільне Культура в 2021 році поділився таким: 

“ - З однієї книги роялті не можуть бути значними. На щастя, усі мої романи, починаючи з 2012-го, до цього часу перевидаються. І все це вкупі дозволяє вийти на суму приблизно 300 000 гривень на рік.”

Однак за іншим опитуванням Суспільне опитані ними автори називали суми від 930 до 25 000 грн. Різні опитування дають різні дані. Однак популярність автора визначають за швидкістю продажу тиражу. Якщо тираж продається у перші 2-3 місяці, книга вважається добре продаваною, і відбувається додрук. Середній тираж більшості книжок в Україні – 1 500-3000 примірників. Виходить так, що багато українських авторів не можуть заробляти лише шляхом письменницької діяльності. Отож піратство,  яке зменшує й без того низькі роялті, очевидно має лише різкий негативний вплив для авторів. 

Чому в  Україні не розуміють проблему піратства? 

Українські споживачі відверто не звикли платити за нематеріальні речі. Не кожен представник старшого покоління може навіть допустити думку про те, що, наприклад, за фільми чи музику треба платити. В СРСР уряд мав значний контроль над видавничою справою та культурною продукцією, що призводило до цензури та обмежень щодо публікації деяких матеріалів. У багатьох випадках авторське право належало не конкретній особі, а колективу, наприклад, літературному об'єднанню або партійному комітету. Ідея колективної власності та безоплатного доступу до культурних ресурсів була пріоритетом. Це призводило до недооцінення цінності інтелектуальної власності.

СРСР залишив пострадянським народам та націям багато колективних травм, шкідливих ментальних наративів та ідей. Тож не дивно, що  після його розпаду, багато пострадянських країн зіткнулися з проблемами у сфері авторського права. Перехід до ринкової економіки й демократії вимагав адаптації законодавства щодо інтелектуальної власності до міжнародних стандартів. Багато з цих країн вже прийняли нові закони про авторське право, але рівень захисту інтелектуальної власності може варіюватися. Такі перетворення вимагають часу для повноцінного розвитку ефективної системи захисту авторських прав.

Крім цього доступ до інтернету раніше був значно складнішим, ніж зараз. Добути будь-який вид контенту було нелегкою задачею, і про піратство ніхто й не думав, аби лише знайти спосіб послухати улюблену пісню чи подивитися той нашумілий фільм. Коли питання авторського права таки почали враховувати в державній політиці, все одно впустили один важливий момент: просвітництво. Будь-яка нова для населення звичка не може виробитися сама-собою.

Зараз справи з цим кращі, зокрема й завдяки легкому доступу до інформації через інтернет. Нові покоління росли в суспільстві, де питання авторського права принаймні не таке “нове”, як раніше. Однак цей напрямок все ще потребує великого пласта колективної роботи.

Як авторам захистити свої книги від піратства?

Боротьба з піратством - це комплексна проблема, яка потребує спільних зусиль авторів, читачів, видавців, книжкових магазинів та уряду. Медіа, видавництвам, авторам, книжковим блогерам потрібно проводити просвітницькі заходи, висвітлювати тему піратства та його шкоди. Автори, що, наприклад, показують те, наскільки складний процес роботи над книгою, можуть дати розуміння того, яка кількість праці вкладається у кожен спірачений примірник. Просвітництво - один з перших найважливіших кроків боротьби з піратством. Інша, можливо, найперша складова боротьби – каральні заходи з боку відповідних державних органів. 

Однак що робити самим авторам, щоб не допустити чи мінімізувати крадіжки їхніх книг? Американська авторська організація US Authorized Guild, профспілка авторів, що займається асоціацією творів, каже: “Автори, бережіть свої авторські права, бо ви їх заробили”. Та чи можливо сьогодні це в українському суспільстві? Письменниця та блогерка, яка створює помічний контент для письменників-початківців, Юлія Кубай, вважає, що ні:

“На жаль, нічого. Хіба що відмовитися від видання електронних книг. [...] Хіба що автор вже популярний і має фан-базу, він може легше боротися з піратством книг, доносячи людям, що то ай як погано і може натравляти своїх фанів на такі групи. Тоді це може бути якось. Але люди такі… особливо наші українці - треба халява.”

Є різниця між торрент-трекерами, піратськими сайтами та телеграм-каналами. Прибрати книгу з перших не так важко, а от у телеграмі книги публікують сотнями й на звернення авторів не зважають. Це пояснив Андрій Новік - сучасний український  письменник. Він безпосередньо зіткнувся з випадками піратства його книг. Вперше це сталося ще в 2019 році, з його дебютним романом “Останній спадок”, однак цей випадок був не єдиним. Добитися видалення творів з піратських ресурсів було нелегко. 

На його слова про те, що це крадіжка, як згадує Новік, наводили такі аргументи: "Я взяв/взяла цю книгу в неті, тож я особисто не крала, а взяла крадене - це ж не крадіжка", "А чим це відрізняється від книги з бібліотеки, яку може читати більше десятка людей?", “Книги неадекватно дорогі, тому я не буду купляти.".”

“У таких випадках я звертався до видавництва, адже права на текст належать саме їм, а вони вже контактували зі своїми юристами. Здебільшого у всіх ситуаціях, які я зустрічав, нам це питання вдавалося владнати, але піратських майданчиків надто багато, щоб проконтролювати їх усіх.” - поділився Новік. 

Захист своїх авторських прав починається ще на етапі створення твору та активізується під час укладення договору з видавництвом. При оприлюдненні тексту у вільний доступ (деякі автори публікують їх на безоплатні платформи) варто обов’язково зазначати своє авторство, за можливості - здійснити державну реєстрацію авторського права. 

При передачі авторських прав потрібно обговорювати всі суттєві умови домовленостей, фіксувати їх у письмовому вигляді. Не варто забувати про питання оплати авторської винагороди при укладенні договору з видавництвом. А також завжди можна скористатися підтримкою юристів.

Крім цього при виборі місця для публікації рекомендую дізнатися політику видавництва щодо боротьби з піратством. Наприклад, багато видавництв не працюють з електронними версіями книг. Як от видавництво “Видавництво”. У видавництві Фабула можна придбати електронні книги на їхньому сайті, однак доступно це лише для зареєстрованих користувачів. Деякі видавництва використовують захищені застосунки для поширення. Наприклад, Абук - застосунок для купівлі аудіо та електронних книг. Зручний у використанні та цілком захищений від незаконного розповсюдження. 

Цікавтеся, чи відстежують видавці нелегальне розповсюдження їхньої продукції. Наприклад, Vivat, як стверджує Юлія Орлова -  Генеральна директорка видавництва - намагається це робити. 

Чи здатні на це самі автори? Чітких алгоритмів, систем та платформ для цього - немає. Однак одна з проблем піратських сайтів у тому, що вони легкодоступні. Є кілька найбільших та найпопулярніших, а власники піратських Телеграм-каналів часто навіть самостійно рекламують свої канали в соціальних мережах, навіть на акаунтах самих авторів. Отож, як і пересічному пірату, так і автору, буде не надто вже складно знайти нелегально поширену книгу, якщо вона є в доступі. Таким чином єдиний можливий варіант - постійно монітори інтернет. Або ж формувати свідому авдиторію та читацьку базу: згаданому Андрію Новіку знаходити піратські копії його книг допомагають його ж читачі.

Однак що робити, якщо нелегальна версія книги таки була помічена? Офіційно довести порушення авторських прав доволі складно. Збирання доказової бази для потрібних справ іноді може вимагати в рази більше коштів, ніж було втрачено через піратство. Проте швидка відповідна реакція все ще може бути корисною. Автори можуть вимагати негайного видалення контенту, що порушує авторські права. Сучасний публічний простір також здатен на велику користь, якщо доведеться боротися з піратами. Вже сказано, що корисно, якщо автор має свою авдиторію, яку може долучити до боротьби. А також знайомих авторів, книжкових блогерів, та обов’язково видавництво, яке теж зацікавлене у боротьбі з піратством.

Автори самвидаву мають більший контроль над власними творами, однак це не відбирає ризиків піратства. Можна продавати книги на власних захищених сайтах або, як і видавництва, співпрацювати із захищеними застосунками.

Проте як показує практика - з книжковим піратством боротися складно та ресурсозатратно. Це не просто крадіжка контенту, а різко негативне для суспільства явище. Повністю побороти його наразі неможливо. Автори не можуть зробити це самостійно. Єдиний вихід - об’єднатися та працювати комплексно із суспільством та законом. Таким чином рівень піратства можна принаймні зменшити.