Інтерв'ю
"Стіна, яку ми будуємо, стала більша, міцніша, і кожен день до неї додаються нові цеглинки" – проєкт Мур.
Світлана Бондарук
Реп на вірші Франка, артистично про любовні історії Симоненка, драматично про катування Багряного та нове життя Шевченку – все те, що дає нам "Мур".
Вони творять музику на вірші класиків, роблять освітній контент та поширюють українську літературу.
В цьому інтерв'ю Олександр Хоменко та Микола Шмундир – засновники проєкту, розповіли те, що треба знати про Мур. Не оминули відео про письменників, Тичину та відмову від російського контенту.
База, основа, фундамент про Мур
• Ви себе позиціюєте, як музичний гурт, що пише музику на вірші українських класиків, чи як ті, хто поширює українську літературу, кладучи на неї музику та працюючи в інших напрямках?
Олександр: Звісно, другий варіант, тому що ми набагато більше, ніж гурт. Загалом, це все задумувалось, як два альбоми для того, щоб люди могли проносити із собою поезію частіше. Тому що ніщо так не допомагає тобі вивчити текст, слова, як пісня, яку ти слухаєш. На концерті у Львові під пісню "Ave Maria" на вірш Багряного дівчинка чотири хвилини, дивлячись на мене, шевелила губами, повторювала текст. Це було круто, насправді один з найщасливіших моментів, за час діяльності "Муру". Тому що завдяки нашим проєктам люди тепер знають ці вірші, пам'ятають їх. Плюс ми робимо відоси про наших письменників. Вони більш ніж освітні, бо там є елементи акторської гри, сторітелінгу, це такі собі мініаудіокниги. Також на концертах ми читаємо листи класиків, до прикладу, Сосюри, Тичини, розповідаємо про них. Тому ні, справа ніколи не в музиці. Ми не гурт, ми проєкт, великий. Ми багато чого робимо і ще будемо робити.
“Півмільйона людей подивилося відео про Багряного і про Симоненка теж тисяч 400. ” – Олександр Хоменко.
• Ти сам назвав багато напрямків, у яких працюєте. Напевно, це все має робити велика команда. Можеш розказати трошки більше, з кого вона взагалі складається?
Олександр: Так, це все робить дуже велика команда з п'ятьох людей.
Насправді все залежить від задачі до задачі, але основний кістяк нашого "Муру" спочатку складався з трьох людей. Це був я, Коля Шмундир і Вітя Ткаченко. Я повернувся з російської окупації у квітні й подумав, що треба тепер щось робити. Я зараз не на фронті. Я вдячний збройним силам, але ми боронимо культуру, і на фронті, і в тилу. Тому ми вирішили об'єднатися втрьох, зробити це. Потім вирішили, що нашого ентузіазму не вистачить. У нас була дівчинка дизайнер, Оля, зараз у нас інша дизайнерка, Соля. Зараз 5 людей в нас. Дівчинка Маша монтує відео. Вітя запитує звук і пише музику. Соля шукає матеріали й дизайнить. Коля працює голосом та займається комунікацією. Я веду цей проєкт, вигадую щось, і ми з командою намагаємось це реалізувати. І ще в нас є дівчина-археолог, Лільок, з Могилянки. Вона не завжди задіяна, але, бляха, це такий скарб, коли ми просимо її вмінь і ресурсу.
До того ж, всі разом ми не завжди залучені. Часто все робиться в парах чи по трьох, одне одному передається. Ми всі друзі, всі студенти інституту Карпенка-Карого. Всі один одного знали й до проєкту "Мур", зараз об'єдналися і просто в шоці від того, що взагалі стається з нашою дитинкою: півмільйона людей подивилося відео про Багряного і про Симоненка теж тисяч 400.
• Ви робите свій контент за власний кошт. Він якось окуплюється, можливо, ви плануєте якось монетизувати його?
Микола: Зараз є ідея залучення спонсорів. Рекламні інтеграції я особисто не сильно розглядаю. Дуже мало рекламних інтеграцій, бізнесів, які б підійшли нам за жанром. Уявіть, ми розповідаємо, як Багряного катували по підвалах НКВД, і тут: "ФОП "Шевченко", створення підвалів на будь-який смак!"
А спонсор, наприклад, якісь книжкові магазини, тобто щось відповідне за тематикою, ми дуже радо запрошували до співробітництва. Тому що ідея, звісно, не коштує нічого. Нуль гривень. А реалізація ідеї…вже під питанням. Ми завжди хочемо розвитку. Шукаємо методи розвитку нашого проекту, і це лише один із них.
“Ми за три місяці записали два альбоми.„ – Олександр Хоменко.
• Скільки в середньому займає створення однієї пісні?
Олександр: Все по-різному. Коли ми писали перший альбом, це була робота нон-стоп, 24/7. Ми зробили це за тижня два, здається. Просто тому, що була можливість не вилазити зі студії. Київщина ожила, багато хто не повернувся, немає роботи, не знаєш, що робити, чим займатися. Ми нашпигували вісім треків, а потім до "Захалявної книжечки" зробили ще 12-13 треків за місяць. По-різному буває. От над "Ave Maria" ми до вечора сиділи, займалися нею. Писали багато звуків. Там є звуки кардіограми, апарату вентиляції легень, гойдалки тощо. Іноді ми просто граємось. "Vivere memento!" чи "Панно Інно" були записані отак: я прийшов, питаю, що вважається найнуднішим в українській літературі? "Vivere memento". Про кого мало знають? Про Франка, на жаль. Бо Шевченко такий собі герой-ікона, розстріляне відродження це вже ближче до нас, шістдесятники взагалі секс-символ. А Іван Франко – дядько з вусами. Тож навалили репчика на нього. Вітя написав чудовий мінус зі внуками трембіти тощо. Коли натхнення є, все швидко пишеться, і потім дороблюється. Були випадки, коли під час повних блек-аутів ми записували сюжети аудіо для відосів в мене вдома, там, у шафі. Притягували подовжувач до мікрофона і записували звук, прикрившись сорочечками.
Драматизм та артистизм: відео про письменників
• За виникненням ідеї створення відео про письменників є якась історія?
Олександр: це справді прикол. Був випадок, коли нас продинамили "Свідомі". Треба зазначити, що все в цій ситуації кльово, вони молодці. Це позитивна історія, і їм навіть респект за це, бо вийшов чудовий контент.
Ми з ними домовились про співпрацю. Написали статтю про Павла Тичину, мали робити спільний пост. Але щось пішло не так. Стаття вже була готова, я дуже старався, строчив її. Ми хотіли сподобатись, бо це ж "Свідомі"! Я здав її, але нам кажуть: "Не треба про Тичину, інша тема мала бути. Вибачте, наступного разу."
Я дивлюсь, бачу, що в мене на руках офігенна стаття про Тичину. Погано було б просто постити її, як зазвичай. Тож запропонував Віті записати голос: просто начитку цієї статті в мікрофон. Проте на студії творчий запал не дав просто начитати це. І мене осяяло, якщо можна так сказати: чого не вистачає освітньому контенту? Загалом, він у нас весь майже ніколи не драматично-цікаво-мистецький. В нас є освітні відоси: з начиткою дикторським голосом. Приємний голос начитує тобі цікаву інфу. В нас є мистецтво: щось артхаузне, вистави про розстріляне відродження, де люди сидять, начитують вірші, капає дощ. Але це тебе мало чому вчить, це просто прикольно, естетично. І я запропонував хлопцям зробити щось між усіма жанрами. Освітній контент, але драматизм освітнього відео буде, як в аудіокнизі. На першому відосі з Тичиною це ще не сильно видно, бо в нас було мало часу. Вже на Багряному відео було, як стаття, розповідь, про те, як він жив і т.д., але вона цікавіше приправляється. Потім на Сосюрі ми взагалі пішли трошки в інші жанри, це прямо його лист, драматичний монолог. Ну і на Симоненку квінтесенція, це майже вистава, хоч не повністю, бо є авторський текст.
Тобто, ідея народилася в тому, щоб синтезувати жанри, щоб це був освітній контент, який наче вистава, має її драматизм, і водночас несе за собою інформацію. Драматизм в голосі, це чомусь не по канону, це вже щось з акторського, а ми вирішили об'єднати.
“На цьому тижні вже буде драфт, готуйтесь, – сказав Вітя, і потрапив у реанімацію.” – Микола Шмундир.
• Яке з цих всіх відео ваше улюблене?
Олександр: в мене улюблене – про Стуса. Яке ніколи не вийде.
Микола: В мене улюблений відос про Кошиця. Він мав вийти взимку, його присвячено до певної дати. Він готовий, але з певних причин ми не могли його опублікувати.
Олександр: певна причина була в тому, що Вітя ледь не вмер. Потрапив до лікарні.
Микола: Так. Вітя, наш головний мьюзік-мейстер, зробив звук цього відео на 85%.
"На цьому тижні вже буде драфт, готуйтесь." – сказав Вітя, і потрапив у реанімацію.
Людина перенесла 3 чи 4 операції й випала з процесу на кілька місяців. Була, звісно, ідея приїхати прямо в до нього в реанімацію із ноутбуком та навушниками, але ми вирішили просто провідати людину.
Олександр: Коля каже, пішли Вітю провідаємо. Я погодився. Ми їдемо, я питаю: Коля, ти ноутбук взяв?
– Який ноутбук?
– Ну Віті, щоб він працював.
– Ти шо, ***?
Мені було шкода, що не вийшов офігенний відос, а Колі було шкода друга.
Микола: мені теж дуже шкода, що відео не вийшло. Тому що цінність цих відосів особисто для мене у зіставленні актуальності теми до сучасності форми.
В цьому відео шикарна драматургія, ми дуже сильно заморочились там з якістю запису, дизайн має бути дуже крутий. І все це неймовірно актуально і з військово-політично-історичного аспекту української держави, і з точки зору відповідності до дати виходу цього відео. Коли один з цих аспектів через незалежні від нас причини вийшов з наших лав, ми вирішили, що це відео залишиться в нашому активі й випустимо ми його саме тоді, коли це буде потрібне нашій авдиторії.
Олександр: взагалі, найдосконаліше і найкрутіше це завжди наступне відео. Тому що кожен раз ти намагаєшся краще. Але в мене улюблене відео про Тичину, з дуже цікавих причин. По-перше, ми започаткували ідею, що Тичина – ***. Це розлетілось після нашого відео. У нас якось був показ робіт в кінотеатрі, взагалі не по цій темі. Але ось жіночка підіймається і питає: "Олександре, а чому Тичина ***?" І так питали в усіх інтерв'ю. Наче я його друг.
Проте якщо серйозно, то історія ще складніша. Після відео я знайшов книжку, Ростислава Коломійця, здається, про Павла Тичину. І дізнався про нього з іншого боку. Я не кажу зараз про романтика, про квіточки, кларнети, це зрозуміло. Цей сонячний хлопчик якраз і був убитий партією. Про що ми й кажемо, наче було два Павла Тичини, перший – такий красивий, поет-геній, його вбили. Він вмер, і з'явився Тичина Другий. Проте я дізнався, що після війни він був міністром освіти. І його шкільні вчителі, колеги відправляли списки вчителів, щоб їм дозволити знову викладати й повертатися до України, Києва. Тому що ви знаєте політику радянщини: хто був на окупованих територіях, той, скоріше за все, нацист, співпрацював з фашистською владою. Тож умовно, як був список Шиндлера, так був список Тичиндлера. Список Тичини, який розривався любов'ю до радянської влади, але допомагав викладачам знову влаштуватися на роботу, щоб їх не розстрілювали та репресували. Це круто, про це варто було б розказати. Потім я дізнався, що він з Коцюбинським дружив, плакав, як його поховали, і взагалі був у колі молодих письменників. Купа речей, які я не розповів, але які склали в мене більш комплексну картину, ніж просто "Тичина – ***". Можливо, просто хочеться зробити Тичину номер два.
• Чи будете ви у своїх відео розкривати митців інших напрямів?
Олександр: Так, будемо, бо ми вже робили про Кошиця і Симона Петлюру. Це ті, які не вийшли. Тож враховуючи, що ми можемо, що ми вміємо, так. Оскільки немає схожого українського контенту, я думаю, що ми ЗОБОВ'ЯЗАНІ розповідати й про інших митців. Тож будемо це робити.
Якісний контент – український контент?
• Як ви усвідомили важливість відмови від російського контенту? Адже навіть більш як через рік війни є люди, які закривають очі на шкоду російської "культури", не бажають бачити зв'язок між їхньою армією в Україні та їхнім контентом тут.
Микола: Ага, а потім в перших чартах Spotify…*цитата з пісні інстасамки*. Ми Віті включили це на студії. Він дуже усміхнена людина, але…
Олександр: Я бачив, як Вітя плаче два рази. Вперше, коли ми почули демку треку "У кожного є своє ім'я" і вдруге, коли ми показали йому топ-100 Spotify.
Чому взагалі не треба споживати російський контент зараз? Тому що він ***. Можливо, публічно моя позиція зараз не дуже правильна. Але якби в топі Spotify.Україна був би Рахманін, умовно, чи Чайковський, то це було б все ще погано, але це вже відносно розумний контент. Біда в тому, що коли ти бачиш російський контент, який зараз все ще популярний, то це "Камеді клаб", пісні в стилі…*цитата з пісні інстасамки*. Цих людей не можна перекинути в український контент. Уяви, в тебе є знайома людина, яка слухає "каспійський груз", вона замість цього має слухати що? Бумбокс, Океан Ельзи, Антитіла? Цільова аудиторія, наприклад, т-феста, чи басти, вона має слухати кого? Tember Blanche? Раптово.
Микола: до 24 лютого, Я аудиторія басти й т-феста. Сумно. Мені ок було перейти на Антитіла та Океан Ельзи, але є люди з більш м'якою громадянською позицією.
Олександр: тебе відрізняє під авдиторії басти та скріптоніта те, що ти вмієш читати. Це корисна навичка, яку більшість фанатів такої музики втрачає. Чомусь українська музика, навіть найбільш проста, все одно якась благородніша. Мова більш м'яка, інтелектуальна, милозвучна.
• За час війни в нашому просторі з'явилось багато "байрактарщини", "шароварщини" тощо. Проте ваш контент доступний, і одночасно якісний. Як вас це оминуло?
Олександр: дуже хотілось, але не виходить. Хоча нас звинувачували в байрактарщині. За трек "Як умру, то поховайте". Під одним постом хтось докопався до мене, як автора. Людина була настільки вздрючена, що опублікувала 6 шість сторіз, де деконструйовувала мій образ, що я писав у 2018 році тощо. Але нащо робити байрактарщину, якщо можна її не робити?
• Не було остраху отримати критику від людей, для яких наші письменники це лише генії, пророки з вікіпедії та покриті бронзою статуї?
Олександр: Та ***. На це й розраховано. Що люди послухають музику з реакцією: га, це ота фігня зі школи? Вау". Найчастіший коментар під відосами: "Чому нам в школі так не розповідають?" Ми розповідаємо, і люди закохуються в літературу. Ми живемо в часі, коли інформацію треба продавати. Я взагалі не вірю у фразу, "та їм це просто не цікаво", "молодь не хоче вчити". Цього не існує. Залежить від того, як подати. Наприклад, авдиторія, що цікавиться лише музикою, класичною, і не дуже любить книги, як вид мистецтва. Подаємо їм інформацію у вигляді :"які вірші надихали композиторів на романси, композиції". Є люди, які цікавляться, наприклад, СММ. Ми робимо пост про те, як би виглядали сторінки письменників в тіндері чи фейсбуці. Людина це читає не тому, що їй цікаві письменники, а тому, що їй цікаво, як це реалізується з точки зору СММ. Але вона читає, і щось дізнається про письменників. Якщо ти розповідаєш про це нудно, як на лекціях в університеті, то не треба казати "Просто Коля поезії не розуміє, її краси". Ні, ти просто нудно розповідаєш.
“Коли ми з Колею зростали, нам казали: "Булгаков офігенний письменник". А мої діти будуть виростати й не знати, хто це.” – Олександр Хоменко.
• Ваша назва, Мур, це алегорія на стіну, яку ви своєю діяльністю намагаєтеся будувати між нашою культурою та культурою московії. Зараз, після року з повномасштабного вторгнення чи бачите ви прогрес у цьому? Стала ця стіна більшою?
Микола: Стала. Вона стала більша, міцніша, і кожен день до неї додаються нові цеглинки. Ми бачимо, як розвиваються наші соціальні мережі, наприклад. Ми вчимося разом з нашою авдиторією. Вчимося подавати інформацію, організовувати концерти. І масштаби речей, яких ми вчимося, щоб потім розповідати вам, зростають з кожним днем. Я нещодавно почав трошки вчитися організовувати концерти. Маша (основний режисер монтажу) вивчила 3D анімацію за тиждень! Щоб робити мультики для Муру. І так далі. Я вже не кажу про такі метрики, як кількість прослуховувань на треках чи підписників у інстаграмі або в тік тоці.
Тік ток, до речі, абсолютно своїм окремим життям живе. Ми просто заходимо інколи, робимо "аааа", і виходимо. Тому що опублікував відос: окей, погнали. Заходиш ввечері, бачиш 3000 переглядів, думаєш: "Ну норм". Заходиш через 3 дні, 150 000, бам! Окей, заходиш ще через два дні "ваше відео заблоковано, тому що ви образили почуття людей, які не люблять літературу і взагалі у відео про Багряного кров є. До побачення." Там просто жах відбувається. Але метрики загалом постійно зростають. Ще не зовсім зрозуміло, які метрики для нас найголовніші, але динаміка позитивна. Тому і стіна більша, міцніша. Якщо сумувати відповідь: за багатьма ознаками, так.
• А якщо поглянути з точки зору культури загалом. Наскільки наша культура вже відділена від російської?
Микола: інстасамка в Spotify не вважає взагалі, що вона відділена. Але якщо без сміху, то процес вже не зупинити. На мій погляд. Як це не міряти, на мою думку, достатньо сильно відділено. Тому що навіть "Гарна українка я", хоч можна розбити собі голову через цю пісню, але це все ще краще за російське.
Олександр: я теж вважаю, що цей процес не зупинити, тому що коли ми з Колею зростали, нам казали: "Булгаков офігенний письменник". А мої діти будуть виростати й не знати, хто це. Тому російська культура помре через покоління два, три. Сподіваюсь.
• Ви ширите свій контент в тік тоці, спотіфаї, ютубі і так далі. Але є старші покоління, яким це не так доступно. Як гадаєте, якими засобами ми можемо доносити українську культуру їм?
Олександр: я вважаю, що старих людей дуже важко змінити. Це звучить жорстоко. Але якщо людині 55-60, вона вірить, що совок це добре, то я не думаю, що якась вистава, аудіокнига чи вірш змінить її думку. Нам треба на молоді акцентуватись, бо за нею майбутнє. Мур слухають люди і в 40 років. До нас на концерті підходили, казали "я вчителька, дітям це в школі показую". Всіх, хто йде далі, дуже важко змінити.
Коментарі
Дописати коментар