Суспільство вирішує, що є” правильним” чи “неправильним”, і називає це мораллю. Її не можна порівняти із законами фізики, однак мораль - це правила, норми та цінності, якими ми регулюємо власну поведінку. Вони засновані на людяності та жорсткості, порядності та непорядності, а ще на парадигмах сприйняття добра та зла. Формувалися всі ці поняття довгими століттями. Що, звісно, не заважає їх перекроювати. Наприклад, розглядаючи “сіру мораль”.

В цій концепції дії чи ситуації важко оцінити з погляду моральних норм. Вона про речі, які не можна назвати абсолютно “правильними” чи “неправильними”. Про ситуації, коли різні принципи та цінності конфліктують між собою.

Ця ідея популярна сьогодні, наприклад, серед американців. Вони фокусуються на локальних, індивідуальних історіях, менше цікавляться конфліктами глобальних масштабів та схоже, намагаються роздумувати про складність людської душі. Чи психіки. Коли говорять про “морально сірого” персонажа, мають на увазі того, в кого є своя, чітко окреслена система цінностей. Просто вона може відрізнятися від загальноприйнятої. Цей персонаж має складне минуле та під впливом багатьох факторів формує свою багатогранну особистість.

Сперечатися про те, що людина складається не лише з добрих чи лише поганих вчинків, складно. Це суперечить нашим власним досвідам, якщо ми будемо чесні із собою. Однак осмислення такої ідеї крізь популярного у цього ж західного споживача Достоєвського та запитання штибу: “Тварь ли я дрожащая - или право имею?” показує не зовсім позитивні тенденції. Адже не можна ж у “маленькій людині”, стражденній та готовій до всього пристосуватися, шукати великий конфлікт, який варто осмислювати та нести далі.  

Так ми бачимо ризик цієї “сірої моралі”. А також причину, чому в українському суспільстві вона не така популярна. Наша література також дає можливість різноманітного осмислення моралі, от тільки розкривається це у відмінному від інших контексті.

Українські класичні тексти минулого століття дають можливість ознайомитися, наприклад, з Іваном Багряним. Він осмислює жахи своєї доби, але найголовніше - роль людини в цій жорстокості. Шляхетність, моральність, героїзм та сила духу: така людина Багряного. Однак ми також читаємо твори Хвильового з персонажами невротиками. Бачимо матеревбивство та самогубства.

 У новому мюзиклі Ти [Романтика] його творці - проєкт МУР - розповідають про те, що Микола Хвильовий у бурхливих перипетіях 20-их років воював на стороні більшовиків. Це факт, з яким не можна сперечатися. Однак комуніст Хвильовий свідомо обрав українську ідентичність. Додав до нашої літератури неабиякий доробок, а розчарувавшись у комуністичних ідеалах, вчинив самогубство. І вчинив його не зі слабкодухості, а як власний спосіб боротьби проти системи. 

Раніше ми бачимо Марко Вовчок, росіянку за походженням, яка обрала українськість. Пізніше, в шістдесятих, на українську мову переходить Алла Горська. А от Павло Тичина взагалі викликає суперечки про свою “зрадницьку” долю. Він не тільки вижив у будинку “Слово”, де кожного другого розстріляли, а й став міністром освіти - представником держави, що вчинила це з його друзями. Я стрічаю як різке засудження його особистості, так і розгляд зі сторони “не все так однозначно”.

Та все ж, контекст російсько-української війни пропонує лише чорно-білий погляд. Де є “наші” та ворог. Де є захист та напад. Порятунок та знищення. Де жодні умови формування особистості самого путіна чи пересічного військового російської армії не перекреслять їхніх жорстоких та антилюдських вчинків на нашій землі. 

У світовому кінематографі поняття добра та зла цілком закономірно почали переосмислювати та представляти по-новому після Другої Світової війни. Та нікому з нас не хотілося б бачити історії про росіян, де тиском їхньої влади, впливом пропаганди чи бідністю намагаються виправдати їхню аморальність. 

Отож “сіра мораль” для українця - привілей. Багато з нас раді були б, мабуть, обміняти кризу чорно-білої реальності на складні моральні роздуми. Та чи варто взагалі забути про це й у будь-якому тексті та контексті зберігати чітко визначені межі добра та зла? Я зійдуся на тому, що в будь-яких умовах поняття моралі є складним і комплексним. Непрості історії, персонажі поганці або конфлікти, що змушують нас задуматись: а що обрали б ми - мусять бути, щоб розкривати цей світ комплексно, як він є. Однак ідея “сірої моралі” чи “різносторонньої моралі” (дозвольте назвати це так) не має робити зло менш злом. Осмислення комплексних ідей - одне. Возвеличення та виправдання злочинної поведінки чи меншовартості - інше.  Залиште це росіянам та їхнім достоєвським. Можливо, вестернам та їхній безвоєнній реальності.