Програми реформують, а змін немає. Що відбувається з викладанням української літератури в школі?

У німецьких школах немає окремої дисципліни “Література”, вона входить до предмета “Німецька мова”, де вчитель самостійно рекомендує учням список для прочитання. На опрацювання кожного окремого твору дається велика кількість часу, а вивчення текстів відбувається не в хронологічному, а зворотному порядку: від сучасності до античності.

Деякі з цих аспектів експертами визначаються, як бажані зміни в програмах викладання української літератури. Про зміст цих програм роками точаться суперечки. 

Попри реформи в освіті, впровадження системи Нової Української Школи та постійні зміни в програмах, тенденція лишається тією самою, що й десятиліття тому: українська література представляється як про “село, кріпаків, бідняків та покриток”, учні не вмотивовані читати подані тексти та залишають школи лише з базовими знаннями про авторів, яких вивчали з року в рік. То в чому проблеми викладання української літератури в школах та що заважає впровадженню практичних змін?

Літературою цікавляться, однак у школі нею не зацікавлюють

“Учні не хочуть вчитися”, “молодь надто складно зацікавити”, “вони не вмотивовані пізнавати літературу”. Деякі з таких поглядів можна почути від сучасних  працівників сфери освіти. Однак деякі з останніх культурних подій можуть посперечатися з такими твердженнями.

29 лютого проєкт МУР опублікував альбом-мюзикл Ти [Романтика] про митців Розстріляного Відродження. Довгий час до цього вони створювали освітні відео про українських класичних діячів. Ті набирали мільйони переглядів у соціальних мережах. 23 квітня на основі альбому було поставлено виставу-мюзикл. З моменту публікації альбом привернув увагу українських медіа, навколо діяльності проєкту точилися суперечки, звучали критика та похвала. Після оголошення про прем’єру, квитки на виставу розкупили за 15 годин. Після цього сталося ще два солд аути - на повторну виставу в Києві, в Жовтневому палаці, та у Львові. Знову менше, ніж за добу. Тепер вистава вирушила в тур Україною. 

Попри суперечки щодо якості Ти [Романтика], з такого успіху проєкту (та інших прикладів, наприклад, популярності вистави “Конотопська відьма”, гурту Шмальгаузен, пісень, написаних на вірші класиків тощо) можна зробити один надважливий висновок: українська література актуальна, вона цікавить сучасне суспільство, молодь. Вони прагнуть відкривати, перевідкривати її для себе.   

 В коментарях МУРу як до відео про діячів, так і до вистави, а також після їхніх офлайн лекцій про Павла Тичину, часто можна прочитати про “нецікавість” вивчення української літератури в школах. Це пишуть сучасні школярі, випускники тощо. 

Коментарі в тік тоці від відео МУР про Багряного, Сосюру та Стуса.

Чому ж вивчати українську в школі “нецікаво”?

Багато школярів можуть поділитися досвідом вивчення літератури шляхом одних і тих же способів: заучування, переказування тощо. Не можна посперечатися з тим, що багато вчителів самі не вмотивовані або не вміють подати матеріал так, щоб зацікавити школярів. До цього феномену ще повернемося. Однак небажання вчити літературу в школі формується цілим комплексом проблем у програмі:

• Хронологічне вивчення 

В українських школах зберігається традиція викладання літератури у хронологічній послідовності, починаючи зі стародавніх текстів. Однак такий спосіб не відповідає віковим особливостям учнів. Це навіть можна винести окремим фактором. Тексти не відповідають можливостям їхнього сприйняття учнями. Велика кількість, наприклад, фольклору в 5-6 класах, не дасть того, що діти потребують: близьких, актуальних особисто для них тем. А саме особиста зацікавленість у читанні може спонукати їх охоче пізнавати літературу в житті. Програми також характеризуються відірваністю від загального історичного контексту. Тому при їхньому укладанні та написанні підручників варто враховувати програми з уроків історії. 

• Обсяг програм

Аналізуючи останні програми з літератури (програма Яценко, Архипової та Чумарної для 5-6 класів, для 7-9-х класів програма Олександра Заболотного тощо), можна бачити, що теоретично їхній обсяг намагаються зменшувати. Однак не зовсім доцільним чином. Замість скорочення загальної кількості творів та збільшення кількості годин (зараз це 2 години на тиждень у 5-9-х класах) на кожен конкретний текст, подають велику кількість текстів “скорочено” та “фрагментами”. Теоретично це мало б зацікавити учнів у самостійному прочитанні творів. Однак наскільки це насправді дієво в часи перевантаженості медійного та інформаційного простору? До того ж чи дає це цілісне уявлення про художній твір як систему?

• Співвідношення сучасних та класичних творів

Що зробити для того, щоб нівелювати враження про українську літературу, як селянську та кріпацьку? Обирати серед класичних творів менше тих, що транслюють подібне враження, а також додавати твори сучасників. З темами, які ближчі для дітей, у цікавих їм жанрах. Актуалізація тем і справді помітна в останніх програмах, однак все ще є сумніви щодо ефективності цих змін, оскільки хронологічний підхід все ще зберігається. Варто не лише показувати, як розвивалася література за напрямками та стилями, а демонструвати її різноманіття на сьогодні. 

• Подача матеріалу

Нові інтерактивні методи, дискусії, обговорення, ті форми, які дадуть можливість не лише вивчити достатньо матеріалу, щоб скласти тест по твору, а й здатність вчитися висловлювати власну думку, аналізувати тексти, роздумувати, а не заучувати. Ось, що потрібне сучасній системі освіти.

Потрібні реальні, а не формальні зміни. Обов’язково з урахуванням усіх аспектів та комплексності змін.

То що ж заважає впровадженню реального покращення?

Є приклади країн, які досягли змін та відображення їхніх результатів у системі освіти буквально за десять років. Україна теж має шанс на це, хоча війна з росією значно ускладнює будь-який розвиток у кожній сфері державного життя. А за систему освіти відповідає, перш за все, саме держава, Міністерство освіти. Вони мають сили вносити зміни, погіршувати чи покращувати ситуацію. 

Модельних програм за вимогами нового Державного стандарту базової середньої освіти є достатньо. Однак багато з них схожі тематично, у багатьох текстових позиціях збігаються. 

Одна з найпопулярніших - програма Архипової. Цікаво, що вона має найбільше збігів зі старою програмою для 5-6 класів. Це означає, що вчителям, щоб цю програму опанувати, не треба читати багато нових матеріалів. Закономірно, що перевірене й знайоме краще сприйматиметься людьми.

Тут повертаємося до раніше піднятої теми: вчителів та їхньої участі у викладанні літератури. Важливо розуміти, що для впровадження нових програм, вчителі мають опановувати їх, нові тексти та підходи подання матеріалу тощо. І тут ми можемо роздумувати про особисту вмотивованість і професійність кожних окремих вчителя/вчительки, однак є один аспект, який не варто впускати з поля зору: згідно з даними Міністерства освіти  середня зарплата молодого вчителя без стажу роботи станом на 2023 рік складає 10 574 грн. А вчителя вищої категорії - 13 759 гривень. Крім цього оплата різниться залежно від регіону. Чи достатньо її для великої кількості обов’язків, які постають перед вчителями, а також для додаткового опанування нових підходів шкільної програми? 

Також помітна проблема в “осучаснені” текстів програми. Деякі подані сучасні книги просто недоступні до читання. Наприклад, у поданого у програмі Заболотного (7-9 класи) тексту Олександри Дорожовець “Старий будинок” закінчився наклад. Така ситуація й з багатьма іншими творами. Що тоді робити вчителям та учням: шукати книгу в бібліотеках, купувати за власний кошт, піратити? Отож тексти, які рекомендують програми, мають бути доступні. 

Причиною перенасичення шкільного курсу з української літератури є окрема проблема, яка, можливо, й заважає цей аспект змінити. Україна зазнала значної колоніальної травми від загарбників, великою мірою від росіян, у 19-20-му ст. Література виживала завдяки героїчним намаганням українських письменників, які творили та збагачували українську культуру попри все. Отож цілком закономірне бажання ознайомити дітей з найкращими доробками, з багатством української літератури, з її досягненнями. Пробудити у школярів інтерес до письменства та національної культури.

Навіть зараз одна з причин зростання популярності української літератури з початку повномасштабної війни (це можна простежити, наприклад, за зростанням тиражів українських письменників: Іларіона Павлюка, Кідрука, Марії Матіос та Забужко тощо) полягає в тому, що література - це один з інструментів пізнання власної історії, ментальності, складових формування нашої нації тощо. Отож література в школі справді може стати потужним націоформувальним чинником, частиною національно-патріотичного виховання. 

Однак вивчення Тараса Шевченка з року в рік з повторенням одних і тих же фактів, національному вихованню, попри “патріотичність” теми, насправді не сприяє. В біографіях, поданих у шкільних підручниках, все ще залишаються радянські ідеї, які висвітлюють класиків у не найкращому світлі для сучасного школяра. 

Замість бездумного заучування Кобзаря, програма мала б передбачити аналіз особистості Шевченка з різних сторін, можливість подумати про його твори в історичному контексті та у відношенні до сучасності. Чому б не пояснити учням взаємозв’язок між росіянами в Шевченкових поемах та росіянами, що прийшли на наші землі зараз?

Наостанок поговоримо про політику. Наскільки Міністерство освіти зацікавлене в справжньому, не лише теоретичному реформуванні освіти, в умовах війни та обмеженості державних коштів? Та наскільки воно зацікавлене в праці саме для учасників освітнього процесу? Вчителів, батьків, учнів.

Школа не зобов’язана ознайомити з кожним напрямком та мистецькою течією в літературі, однак вона має зацікавити учня в постійному отриманні знань, надати базові інструментарії для пошуку інформації, аналізу, вміння робити висновки.

Якщо зі школи зацікавити учнів у літературі та читанні - то вони, можливо, займуться додатковими дослідженнями цієї літератури поза школою, після неї. А це одразу означає зріст любові до української літератури, яка забезпечить її поширення в Україні та світі, а також потужна сила формування національної свідомості.