"За Перекопом є земля"

Я люблю історію України, пізнаю все, що знаходжу про злочини совєтського союзу щодо нашого народу, обожнюю Багряного з його людиною: хороброю й незламною, присвячую себе поширенню української культури. І разом з тим ще минулого року щиро та неймовірно тупо дивуюся тому, що в кримських татар є свої мова,   культура, фольклор. Вони - частина моєї країни, а я нічого про них не знала.

Саме тому не могла обійти стороною книгу "За Перекопом є земля". Відгуки переконували, що вона неймовірна. Врешті перша думка серед хаосу вражень, що настигла мене одразу після прочитання: це треба купити всім. Кілька днів потому: мабуть, це одна з найбільш ЯКІСНИХ книг за все моє життя. Це вам без передмов, щоб теж бігли читати. 

Спершу історія читалась незвично повільно, бо на численних крим. тат. словах я зупинялася, щоразу намагаючись правильно їх проговорити та не спаплюжити мову. На другій половині я вже не здатна була відірватися. 

Чому я характеризую цю книгу, як якісну перш за все: описи Криму, життя в ньому, подій змусили мене думати, а чи не пропустила я позначку "автобіографія" та чи не виросла сама авторка в Криму? Виявляється, ні. Уявлення не маю, як вона досягла такого рівня реалізму. 

Мій примірник заліплений стікерами, бо ніде ще я не зустрічала настільки велику кількість фраз, на які відгукується серце, яку хочеться виділити, розказати іншим та цитувати за будь-якої нагоди. 

Для мене ця книга про Крим рівно настільки, як і про національну ідентичність, самоідентифікацію. Головна героїня - етнічна росіянка, і до цього я не очікувала, що коли-небудь захочу прочитати історію про когось із їхнього народу. Але це не про цю книгу, просто повірте. Тут про те, як героїня ОБИРАЄ Україну. І хіба ми всі в якійсь мірі не походили через це? Коли обирали відмовитися від пошуку хороших рускіх, від російського контенту, від російської літератури, словом, від "вєлікой культури". 

На етапі анексії Криму читати було боляче. Мені було 8, коли це сталось. І попри всі крики "Крим наш" я, якщо бути чесною, не можу сказати, наскільки розуміла цю втрату. Але читаючи "За Перекопом є земля" я пережила її так, як мала б. І книга хороша хоча б через це. 

Гадаю, говорити про неї я можу багато, але свою думку донесла й так.